Free Essay

4wtw544w

In: Historical Events

Submitted By bebop
Words 5319
Pages 22
1. The tariff policy of the country as part of the customs policy під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів, спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відносин.
Положення, що митні відносини є однією зі складових сукупності всіх ринкових відносин, дає змогу зробити висновок, що цілі митно-тарифної політики є похідними від загальноекономічних цілей і визначаються пріоритетами останніх.
За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довгострокових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між національними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки: сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до державного бюджету країни.
Створення оптимальних умов для конкуренції можливе тільки за умови вирішення головної суперечності митно-тарифної політики: з одного боку, вона повинна сприяти розвитку конкуренції, розв'язанню завдяки імпорту проблеми монополізації ринку підприємствами-монополістами, тобто реалізації наступальної функції, і забезпечити захист національного товаровиробника від непосильної іноземної конкуренції, тобто виконання захисної функції — з другого.
Важливим методологічним аспектом дослідження митно-тарифної політики є формулювання її основних засад. Прийняття ефективних рішень у сфері митно-тарифних відносин неможливе без визначення концептуальних положень, тобто загальних принципів митно-тарифної політики.
Принципи мають об'єктивний характер і відбивають певні закономірності функціонування даної системи. Отже, митні принципи — це загальні закономірності, у рамках яких реалізуються зв'язки між різними об'єктами і суб'єктами митної політики, що виявляються при реалізації практичних завдань функціонування митної системи.
Оскільки система митного регулювання є однією з основних функцій державного управління, то на нього розповсюджуються як загальні (або основні) принципи, що притаманні державному управлінню в цілому, так і специфічні принципи, на яких базується митна політика країни.
До основних належать такі принципи: виключної юрисдикції України на її митній території; виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи; законності; єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України; системності; ефективності; додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб; гласності та прозорості.
Виключна юрисдикція України на її митній території реалізується через дію принципу верховенства права. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.
Виключна компетенція митних органів України щодо здійснення митної справи проявляється в тому, що митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.
Принцип законності передбачає, що всі основні правила, пов'язані з переміщеннями через митний простір і передусім через митні кордони, повинні базуватися на законах України і міжнародних угодах. Це стосується як товарів, послуг та інтелектуальної власності, так і фізичних осіб, які перетинають митні кордони України.
Законність повинна базуватися на законодавчій діяльності митних органів з використанням як українських, так і міжнародних правових актів, договорів та інших документів. У Митному кодексі України зазначається, що "...якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, які містяться у цьому Кодексі та інших актах законодавства України про митну справу, то застосовуються правила міжнародного договору". Забезпечення сумісності національного та міжнародного законодавства можливе тільки за умови уніфікації даного виду правових відносин у сфері митно-тарифного регулювання. Розширення прозорості, гласності, загальнодоступності та врахування громадської думки— це показники нового підходу і сучасного стану інформаційно-правової характеристики митної політики.
Він спрямований на захист прав учасників зовнішньоекономічних правовідносин шляхом суворого дотримання норм чинного законодавства митним органом (посадовою особою) в процесі проведення контрольних дій. Митне регулювання повинно здійснюватися: у межах повноважень органу, який проводить контроль; компетентними посадовими особами; з дотриманням необхідної процедури та термінів контролю; з належним юридичним закріпленням етапів та результатів контролю та ін.
Митні органи несуть відповідальність за збитки або шкоду, заподіяні особам та їхньому майну внаслідок своїх неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб га інших працівників митних органів при виконанні ними службових або трудових обов'язків.
Таким чином, митні органи є не тільки правоохоронними за своєю суттю, але й право-відповідальними з позицій загального законодавства. У XXI ст. роль і значущість правоохоронних функцій зростуть, оскільки у світовій спільноті домінуватимуть проблеми безпеки, в тому числі й у митній справі.
Єдиний порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України спрямований на забезпечення додержання всіма митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи, дотримання встановленого чинним законодавством єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Митні органи зобов'язані інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Інформація про нормативно-правові акти з питань митної справи (назва акта, його основні положення, інформація про опублікування) безоплатно надається митними органами заінтересованим особам за їх запитами.
Стислі довідки щодо основних положень законодавства України з питань митної справи розміщуються для загального ознайомлення в місцях розташування митних органів. За недостовірність наданої інформації з питань митної справи посадові особи митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій несуть відповідальність, передбачену законом.
Системність як принцип митного регулювання передбачає: віднесення митного регулювання до компетенції вищих органів державної влади та управління України, а також повноту і масштабність охоплення правовим регулюванням суспільних відносин у сфері митної справи.
Системність передбачає проведення митного регулювання не разово від випадку до випадку, а постійно з урахуванням стратегічної політики держави щодо регулювання митної справи. Постійне оновлення правового регулювання митною справою, усунення суттєвих прогалин — обов'язкова умова ефективного функціонування митного регулювання.
Слід зауважити, що під час розгляду принципу ефективності митно-правових засобів митного регулювання мову варто вести про їх мету, оскільки масштабом оцінки ефективності правових категорій є та мета, задля якої вони встановлюються. Враховуючи мету митно-правових засобів митного регулювання, можна визначити основні критерії їх ефективності:
• загальнопревентивний результат— правомірна поведінка суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності під впливом загрози несприятливих наслідків застосування санкцій;
• конкретно-превентивний результат— правомірна поведінка суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в період притягнення до відповідальності;
• виховний результат— правомірна поведінка суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
За умов формування ринкової моделі господарювання пріоритетів набувають економічні заходи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Це пов'язано з тим, що ринкові відносини передбачають свободу економічної діяльності (у тому числі й у сфері зовнішньоекономічних відносин). Конституційні основи нашої держави, забезпечуючи економічну свободу" водночас регламентують за допомогою митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і заходів економічної політики діяльність економічних суб'єктів. Політичне осмислення і вияв політичної волі— це одна з найважливіших якостей, котрими повинні володіти політики, що здійснюють захист економічних інтересів, яка полягає в практичному усвідомленні того, що на даний час здійснено, які для цього потрібні економічні рішення, який економічний результат очікується отримати.
Принцип додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб є продовженням загального принципу законності і вказує на один зі шляхів його реалізації. Він є відбиттям конституційного положення, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. На практиці він застосовується ширше, тобто митний орган за допущені помилки або зловживання відповідає не тільки перед фізичними, а й перед юридичними особами. Таке положення, закріплене в Митному кодексі України, дисциплінує посадових осіб митних органів, сприяє підтриманню належного порядку у сфері державного управління митною справою.
Принцип гласності та прозорості припускає можливість, а в деяких випадках — обов'язковість (на що прямо вказують деякі нормативні акти, які регулюють повноваження митних та правоохоронних органів) доведення результатів митного контролю до відома осіб та відповідних органів, зацікавлених у результатах контролю.
Гласність та прозорість митного регулювання скерована на виключність рецидиву порушень митних правил, оскільки деякі правопорушники розглядають відсутність гласності та прозорості як своєрідну індульгенцію на продовження протиправної поведінки.
До специфічних принципів, на яких базується митна політика країни, можна віднести єдність митно-тарифної політики як складової зовнішньоекономічної політики України та єдність митної території.
Принцип єдності митно-тарифної політики як складової зовнішньоекономічної політики реалізується в поєднанні інтересів різних суб'єктів регулювання (держави, учасників зовнішньоекономічної діяльності, фізичних осіб як головних споживачів обмінних процесів товарів і послуг). Існуючий принцип єдності в рамках системи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності в основному означає наявність загальної нормативно-законодавчої бази, єдність прийняття рішень у сфері зовнішньоторговельних і митних відносин з ключових напрямів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.
Суть єдності митної і зовнішньоекономічної політики виявляється в уживанні спільних захисних заходів у зовнішній торгівлі, у спільній розробці методологічного забезпечення, в участі в роботі міжнародних торговельних і економічних організацій, у проведенні науково-практичних конференцій, у підготовці публікацій і т. ін. Водночас має бути чітке розділення функцій, прав і відповідальності при реалізації зовнішньоекономічної стратегії, при виконанні конкретних, специфічних і практичних цілей та завдань у регулюванні зовнішньоекономічних відносин, наявність відповідних інститутів і органів управління, відомчої інфраструктури і под.
Єдність митного простору України у вигляді зовнішніх і внутрішніх територій і кордонів є одним з основоположних принципів митної політики України. Крім даного митного простору митна територія України включає також штучні острови, що є в морській винятковій економічній зоні України, установки і споруди, над якими Україна володіє винятковою юрисдикцією відносно митної справи.
На території України можуть створюватися вільні митні зони і вільні склади, території яких розглядаються як такі, що є поза митною територією України, за винятком випадків, визначених законодавством України та міжнародними законодавчими актами. Митний кордон можна визначити як кордон території, на якому діє єдине митне законодавство і ведеться єдиний статистичний облік зовнішньої торгівлі.
Єдині митні території і кордони в митній політиці передбачають єдине організаційне, економічне і правове їх наповнення в часі й у просторі. Створення інституціональної системи в митній справі на базі єдиних транспортних, фінансових, інформаційних і товарних потоків значно змінює статус митниці XXI ст. Митниця стане могутнім інформаційно-електронним безконтактним органом, який застосовує комп'ютерні і супутникові пристрої зв'язку.
Згідно з цим принципом митні органи повинні володіти технологіями, заснованими на комплексній достатності й оптимальності в щогодинному вирішенні питань митної справи в будь-якій точці митного простору України.
Безперечно, основними інструментами митної політики є заходи у сфері митного оподаткування: тарифні регулятори (мито) та нетарифні (акцизний збір, податок на додану вартість і под.). Тому однією з головних складових митної політики є тарифна політика держави — централізований комплекс заходів, спрямованих на формування тарифної системи, вироблення ефективного механізму застосування різних видів мита та податків для регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Процес переходу від однієї економічної моделі до іншої пов'язаний з багатьма негативними тенденціями, серед яких домінує спад виробництва. Наслідком спаду виробництва стало скорочення податкових надходжень, що, у свою чергу, пов'язано з обмеженням внутрішніх джерел фінансування державного бюджету. У даній ситуації пошук зовнішніх джерел фінансування став одним з адекватних заходів уряду на економічну ситуацію, яка склалася в країні.
Створення ефективних механізмів контролю об'єктів оподаткування і зборів податків потребує певного часу. У сфері зовнішньоекономічних відносин це досягається, як порівняти з внутрішніми об'єктами оподаткування, значно простіше. Досить жорстка система митного контролю і митного оформлення полегшує роботу державних фіскальних органів під кутом зору збору податків до державного бюджету.
У рамках тарифної політики визначаються:
• принципи формування митного тарифу та інших видів податків (прозорість, сталість, передбачуваність, можливість оперативного регулювання);
• рівень ставок мита та інших, еквівалентних миту податків або зборів, що застосовуються в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності;
• види мита, які застосовуються (адвалорне, специфічне, комбіноване, змішане, антидемпінгове, спеціальне, компенсаційне, експортне, імпортне, транзитне та ін.):
• порядок їх справляння (на загальній, пільговій, преференційній або сезонній основі, ставки в рамках тарифних квот та ін.);
• характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;
• механізм розподілу тарифних квот;
• перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій (рис. 1.1).
Митна політика у сфері зовнішньоекономічних зв'язків загалом відбивається у двох моделях, які втілюють загальні підходи до міжнародної торгівлі, — це протекціонізм і вільна торгівля.
Протекціоністська митна політика спрямована на створення умов, які стимулюють насамперед розвиток національної економіки шляхом обмеження її від іноземної конкуренції. Тому при виборі моделі взаємодії національної економіки з міжнародною не тільки передбачається встановлення високого рівня митного оподаткування товарів, які ввозяться на внутрішній ринок країни (а інколи і тих, які вивозяться, — експортні податки), але й обмежується, або існує повна заборона ввезення певних товарів, а також досить жорстка система митного контролю і митного оформлення.
Політика вільної торгівлі, навпаки, спрямована на всебічне стимулювання як імпорту, так і експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита або звільнення від нього повністю та спрощення процедури митних формальностей. Тобто країна досягає внутрішньої економічної рівноваги (наприклад стабільності темпів економічного зростання, повної зайнятості, стабільності цін), активно не використовуючи заходів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин.

З урахуванням перетворень, які відбуваються в економіці країни, назріла необхідність побудови концепції митної політики за умов трансформації економічної системи. На нашу думку, необхідно наголосити на трьох ключових моментах, які варто вважати визначальними.
• Митна політика має спрямовуватись не на роз'єднання країн митними бар'єрами, а навпаки, на зближення їх шляхом спрощення та уніфікації митних процедур відповідно до світового законодавства.
• Основна діяльність має спрямовуватись на захист економічних інтересів України.
• Митна система повинна бути переорієнтована на перенесення основних об'єктів контролю і митного оформлення всередину території, до місць безпосередньої концентрації вантажовідправників і вантажоотримувачів.
Реалізація даної концепції повинна передбачати здійснення взаємопов'язаного комплексу заходів, основними з яких мають бути:
1. У сфері розвитку системи митного контролю та митного оформлення:
· раціоналізація процесів митного оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України;
· створення нових і вдосконалення існуючих технічних засобів митного контролю;
· здійснення ряду митних формальностей до фактичного прибуття товарів до місця митного оформлення і контролю;
· забезпечення максимальної доступності учасниками зовнішньоекономічної діяльності інформації про митні правила;
· розвиток підрозділів митної охорони, які здійснюють мобільні пошуково-оперативні заходи щодо виявлення як на митному кордоні, так і на митній території товарів і транспортних засобів, які не підлягають митному контролю.
2. У сфері митного оподаткування:
· удосконалення механізму митно-тарифного регулювання шляхом підвищення ефективності використання митного тарифу і класифікації товарів з метою повного нарахування законодавчо встановлених митних платежів;
· розробка порядку погашення заборгованості з митних платежів на основі переуступки прав погашення боргів;
· введення реєстру банків, які виконують роль гарантів забезпечення сплати митних платежів;
· визначення фіксованої межі митної вартості для нарахування митних платежів з окремих категорій товарів;
· захист українського ринку від недоброякісних товарів, зокрема підвищення контрольної функції митних органів за дотриманням правил сертифікації імпортованої продукції;
· розвиток митно-тарифних методів, сприяння залученню іноземних інвестицій, у тому числі шляхом використання митних режимів переробки, які стимулюють розвиток міжнародної кооперації виробництва на підставі довгострокових контрактів і угод;
· удосконалення нормативно-правової бази функціонування митної системи шляхом забезпечення кореспонденції норм і принципів митного законодавства із зовнішньоекономічним, податковим, валютним, цивільним, карним, транспортним законодавством у частині, що стосується митної справи;
· удосконалення митної системи через уніфікацію механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності з вимогами СОТ з поєднанням захисту економічних інтересів України.
Підвищення ефективності застосування митного тарифу можливе тільки за умов запровадження певного механізму вироблення оптимальних ставок митного тарифу. Коригування митних ставок має відбуватись за такими критеріями:
• торговельно-політичні інтереси держави (у широкому плані);
• інтереси національних виробників (у більш конкретизованому контексті);
• потреба в імпорті даного товару;
• доцільність заміни імпорту вітчизняною продукцією;
• захист національного виробництва від іноземної конкуренції (підтримка національного виробництва);
• поставки товарів у рамках прямих зв'язків і встановлення виробничої кооперації в найважливіших галузях економіки (внутрігалузева кооперація);
• ступінь обробки імпортного товару (сировина, напівфабрикати, готові вироби);
• сприяння експорту товарів (пільги за імпорту товарів, які використовуються при виробництві експортної продукції);
• доцільність обмеження імпорту окремих товарів для підвищення доходів бюджету від їх експорту (предмети розкоші та ін.);
• своєрідний "запас міцності" (мита) для отримання можливості його зниження у ході торговельних переговорів, що може надати можливості для зустрічного зниження імпортних бар'єрів інших країн.
Періодичність коригування митних ставок має визначатись на підставі динаміки розвитку економіки. Починаючи з 1995 р. інтенсивне коригування ставок мита було спрямоване насамперед на реалізацію протекціоністської функції системи тарифного регулювання. Це призвело до того, що з ряду товарних груп і підгруп ставки мита вельми диференційовані, а структура тарифу помітно ускладнилась. При цьому формально диференційовані тарифи здебільшого фактично не діяли. Це зумовлено тим, що за даного рівня розвитку митної інфраструктури і митного адміністрування масштабна диференціація тарифу за товарними групами однорідної продукції призводила, зокрема, до заниження митної оцінки товарів або їх неправильного декларування.
Падіння курсу гривні відносно долара автоматично в тій же мірі збільшило захисний ефект будь-якої, навіть мінімальної ставки мита. Значне подорожчання товарів іноземного виробництва зумовило різке падіння імпортних поставок в Україну. Водночас знизилась роль ввізного мита при формуванні дохідної частини Державного бюджету.
У більшості країн світу попередній рівень мита встановлюється урядовими консультативними органами. Саме вони визначають складний баланс інтересів виробників, споживачів, експортерів, імпортерів і рекомендують той чи інший рівень мита на конкретні товари. Наступний крок, як правило, за законодавчою владою, оскільки мито — вид податку, то в більшості країн світу законодавчий порядок установлення мита такий самий, як і за оподаткування. Отже, первинний розмір мита встановлює законодавча влада. Виконавча влада має право змінювати рівень ставок мита, але в певних межах, які жорстко лімітуються за умови, що рішення виконавчої влади повинно бути затверджене законодавчою владою.
В Україні митно-тарифне регулювання здійснювалось у найпростішій формі — шляхом збільшення або зменшення ставок ввізного мита на готові вироби — і практично не використовувались різноманітні можливості цього засобу регулювання. Тому даний механізм регулювання міжнародних економічних відносин повинен бути всебічно розвинутий і широко використовуватись у системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
У даному контексті основними напрямами вдосконалення митно-тарифної політики повинні стати:
• захист національного товаровиробника в тих галузях, які або тільки починають розвиватися, або тимчасово потребують такої форми захисту. Це не може бути хаотичним регулюванням ввезення імпортних товарів, виробництво яких в Україні частково або взагалі відсутнє, чи через географічне розташування країни неможливе;
• поповнення державного бюджету через оподаткування експортно-імпортних операцій, але не ціною збільшення розміру ставок мита, а за рахунок збільшення обсягу зовнішньоекономічних угод. Повинен спрацювати загальносвітовий принцип: "Краще стягувати податки за мінімальними ставками частіше, ніж стягувати рідше, але за максимальними". У такий спосіб вдається збільшити надходження до державного бюджету за рахунок збільшення зовнішньоторговельного обороту.
Орієнтація на формування ринкової моделі господарювання передбачає не тільки включення економіки країни до світового економічного простору, але й створення сприятливих умов функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності як на національному, так і на зовнішньому ринку. Реалізація даних завдань можлива тільки за сприятливої митно-тарифної політики держави, яка ефективно функціонує, яка б, з одного боку, розв'язувала проблеми економічної незалежності держави, а з другого— стимулювала іноземних виробників до співробітництва на національному ринку.
Відповіді на поставлені запитання отримано і підтверджено багаторічною практикою митної діяльності. їх можна тільки узагальнити і конкретизувати. Це насамперед єдність системи управління митними органами, яка полягає в усвідомленні політичної волі і прийняття рішень з ключових проблем митної справи.
По-друге, необхідність поєднання єдиноначальності і колегіальності управління в митній системі, що передбачає більш продумане прийняття стратегічних і програмних документів, а також об'єднання зусиль щодо вияву політичної волі з найбільш принципових і життєво важливих питань митної справи. Колегіальне обговорення проблеми, спільне вироблення оптимальних рішень у жодному разі не означають послаблення як організаторської ролі повноважного керівника, так і ролі будь-якого виконавця. Значення колегіальності обговорення будь-якого питання означає гласність та прозорість рішень, які приймаються, розуміння ролі й об'єктивності кожного його учасника в обстоюванні економічних інтересів.
По-третє, формування територіально-економічного підходу до захисту економічних інтересів. Сьогодні актуальним є питання про доцільність і необхідність більш жорсткого спрямованого підходу до використання митних зборів для надання допомоги реальному сектору економіки в регіональному аспекті.
По-четверте, вельми важливим є перехід в економічному управлінні митної системи від "митниці для уряду" до нового сучасного типу "митниці для учасників зовнішньоекономічної діяльності". Від того, як відбуватиметься переорієнтація митної політики в напрямі захисту інтересів учасників підприємницької діяльності, створення економічних умов для прискорення товарообігу, залежатимуть не стільки економічні результати митних платежів, скільки економічне зростання підприємств і організацій, які беруть участь у реальному секторі виробництва.
Важливим чинником у цьому напрямі є розвиток митної інфраструктури на підставі фінансової самозабезпеченості. Надання послуг у частині митної інтермодальної логістики, розвиток навколомитної сфери, створення інститутів митного аудиту і митної фінансово-банківської діяльності, інформаційно-віртуальних послуг і є найбільш перспективними напрямами економічної митної політики в майбутньому.
Незважаючи на складність у визначенні митної політики, пропонується застосувати методологічний принцип, що ґрунтується на системно-цілісному підході до митної справи. Суть даного підходу полягає у формуванні цілісної системи характеристик митної політики, виходячи з вищезгаданих складових матриці митної справи.
Це пов'язано з тим, що основні компоненти цієї матриці, як і будь-яку реальність світу, можна описати у вигляді просторово-часових та інформаційно-енергетичних характеристик, де:
• митна політика — це об'єкт дослідження:
• час — це психоетична характеристика митної політики минулого, теперішнього і майбутнього;
• простір— це організаційно-інституціональна характеристика митної політики зовнішніх і внутрішніх митних територій, а також митних кордонів;
• інформація— це владно-правова характеристика митної політики в частині законодавчої, правоохоронної і регулятивної діяльності;
• енергія (дії) — економічна характеристика митної політики, пов'язана з осмисленням і виявом політичної волі, з прийняттям політекономічних рішень і результатів цих рішень.
Система характеристик митної політики дає загальне уявлення про політику, що здійснюється у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності і слугує підґрунтям для розробки практичних критеріїв, параметрів, за допомогою яких можна більш цілісно і гармонійно впливати на діяльність державних органів, які розробляють, визначають і реалізовують митну політику.
Запропонована система характеристик дає можливість оцінювати ефективність результатів митної політики і водночас настійно потребує подальшого наукового дослідження, розробки й апробування.
Розвиток держави відбувається за тими самими законами, що й розвиток живого організму. Митній політиці як соціальному явищу, яке виявляється в "суспільному біогенезисі", властива тенденція розвитку від простого до складного. Як і всі інші суспільні явища, політика рухається по спіралі вдосконалення. Чим складні не суспільство, суспільні умови, чим більш розвинене політичне життя, тим складніше виконання цього завдання і тим вищі вимоги, які ставляться до державних політик.
На митну політику України впливають такі фактори:
1. Україна вийшла на шлях демократизації суспільства й економічних реформ, нових ринкових відносин, отже, ускладнилися політична система суспільства і структура видів власності. У зв'язку з цим у суспільстві виникла значна кількість соціальних груп, що мають свої політичні й економічні інтереси, які часом можуть іти врозріз з державною політикою, її інтересами. Склалась інша політична обстановка в суспільстві (на відміну від однопартійної системи).
2. В останні роки митна система України зазнала значних змін: організація управління стала більш складною і великою, сформувалися нові поняття й інститути митної системи, митні території, митні союзи, вільні економічні і митні зони; виникла сукупність митних режимів; розвивається система підприємницької діяльності у сфері митно-тарифних відносин.
3. Інтегрування України до світової економіки, входження до Світової організації торгівлі та інших політичних і економічних організацій настійно потребують коригування її зовнішньоекономічної політики, що впливає на зміну митної політики. Виникає необхідність гармонізації законодавчо-правової бази, товарної номенклатури, принципів і заходів митної політики, уніфікації митного інструментарію.
4. Розвиток митної системи все тісніше пов'язується з нагальними проблемами людства і передусім безпеки, екології, інформації, моральності, а також з іншими світовими проблемами. Розширюється сфера діяльності митних органів у просторі і часі, у галузі товарообмінних процесів і самих товарів, переміщуваних через митні кордони. У зв'язку з необхідністю регулювання міжнародного обміну послугами і захисту інтелектуальної власності зростає значущість митної політики в державному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності.

3. Characteristics of methods of forecasting the amount of proceeds of customs payments to the State Budget of UA.
У більшості класифікаційних схем методи прогнозування поділяють на три основні класи:
1) експертний (ґрунтується на попередньому зборі інформації (анкетування, інтерв´ювання, опитування) та її обробці, а також на судженнях експертів щодо поставленої проблеми);
2) екстраполяція (вивчення попереднього розвитку об´єкта і перенесення закономірностей його розвитку в минулому і сьогоденні на майбутнє);
3) моделювання (дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об´єкта щодо очікуваних чи намічених змін у його стані).
При розробці конкретних завдань з податкових надходжень можна виділити кілька груп методів, які використовуються нині при проведенні досліджень.
Багатомірні методи статистичного аналізу. Об´єднують методи вивчення статистичних даних, які є значеннями багатомірних кількісних чи якісних ознак. Як правило, ознака, що вивчається, розглядається як багатомірний випадковий вектор X — результат спостереження. Вибір методів аналізу здійснюється залежно від припущень про багатомірність розподілу ймовірностей вектора X.
Найбільш розроблена частина багатомірного статистичного аналізу побудована на припущені, що результати окремих спостережень незалежні й підпорядковані одному й тому самому багатомірному нормальному розподілу.
Робота фіскальних органів щодо планування податкових надходжень має починатися з оцінки можливого впливу різних факторів на обсяги очікуваних податкових надходжень. Для цього доцільно використовувати методи, відомі в теорії статистики та економічного аналізу під назвою методи елімінування. Ці методи, за наявності інформації про фактичні (очікувані) та базові показники, дають змогу розрахувати вплив окремих факторів на результативний показник. До цих методів відносять:
— метод ланцюгових підстановок;
— метод абсолютних різниць;
— метод відносних різниць;
— метод скоригованого показника.
"Прогнозування тенденцій" — це техніка, що цілком покладається на час як єдину визначальну змінну. Техніка тенденцій залежить від щорічних змін у змінній попереднього року (наприклад, джерело доходу). Техніка тенденцій передбачає, що рівень зростання у майбутньому році буде таким самим, як і в останні роки. Це припущення може бути більш реалістичним, якщо зміни та їх вплив виміряні точніше.
Висновки щодо типу змін, які відбулися, дають декілька варіантів використання змінної у прогнозуванні, а саме:
— якщо змінна у минулому році не змінювалася, можна припустити, що вона буде незмінною у прогнозований період;
— якщо змінна у минулому році постійно зростала, можна припустити, що вона буде продовжувати щорічно зростати приблизно в тих самих абсолютних вимірах;
— якщо змінна щорічно мала приблизно однаковий темп приросту, то цей темп можна застосувати для прогнозу.
Метод тенденцій — надійний інструмент для прогнозування доходів, які не занадто чутливі до економічних умов.
"Визначальні прогнози" використовують для прогнозування не час, а інші фактори. Ці фактори можуть включати зміни в населенні, споживачах соціальних послуг чи інші соціальні й економічні змінні, які безпосередньо впливають на доходи. Найбільш поширені визначальні прогнози базуються на попередньо визначеній формулі для розрахунку прогнозованих доходів.
Визначальне прогнозування ґрунтується на використанні середніх величин, які не зазнають значних змін; проте використання середніх величин може зменшувати розмір прогнозованих доходів, якщо економіка на підйомі, і переоцінювати їх в умовах економіки, яка переживає спад.
Регресійний та кореляційний аналізи дають змогу врахувати вплив кількох змінних на доходи шляхом визначення незалежних змінних, що найбільш прийнятні для відповідних даних. Ці змінні можуть використовуватися для прогнозування майбутніх змін джерела доходу, пов´язаних з економікою (наприклад, податок з доходів фізичних осіб).
Кореляційний аналіз посідає провідне місце у визначенні щільності зв´язку між факторними та результативними показниками, що не перебувають у функціональній залежності.
Якщо функціональний зв´язок проявляється окремо і точно в кожному випадку, то кореляційний проявляється лише в загальному і середньому випадку і тільки якщо кількість спостережень була значною. Кореляційний зв´язок імовірнісний, в основі його вивчення лежить припущення про те, що аналізовані явища та процеси підпорядковуються певним імовірнісним закономірностям.
Регресивний аналіз найбільшою мірою підходить для економетричного прогнозування і включає чотири етапи для прогнозування доходів:
1) визначення функціонального взаємозв´язку між визначеними джерелами доходів чи видатків з однією чи двома незалежними змінними; один з підходів — використання серії незалежних змінних, які найбільш прийнятні для фактичних даних за доходами;
2) збір фактичних даних щодо залежної змінної, яка аналізується, і за кожною з незалежних змінних;
3) статистичну оцінку передбачуваного взаємозв´язку з використанням лінійної регресії;
4) використання прогнозованої величини незалежної змінної для прогнозування доходів чи витрат.
До статистичних методів прийняття рішень у плануванні та прогнозуванні податкових надходжень методів відносять теорію ігор і теорію масового обслуговування.
Цим методам необхідно приділяти особливу увагу в роботі податкових органів щодо прогнозування надходжень у бюджет, тому зупинимося на них детальніше. Однією зі складових математики є теорія ігор, положення якої можуть бути використані для вирішення завдань типу: "що буде, якщо...". Вони дають змогу змоделювати ситуації, які виникають в результаті прийняття ряду управлінських рішень ще до реалізації їх на конкретному об´єкті. У випадку одержання незадовільних результатів ці рішення відхиляються. Методи антагоністичних ігор дають можливість виявити слабкі місця у взаємовідносинах платників з податковою службою. формалізуючи конфліктні ситуації математично, їх можна представити як гру двох, трьох і більше гравців, кожний з яких переслідує ціль максимізації своєї вигоди за рахунок іншого.
Вирішення подібних завдань передбачає визначення у формулюванні таких умов:
— встановлення кількості гравців і правил гри;
— виявлення можливих стратегій гравців;
— визначення можливих виграшів.
Теорія масового обслуговування — це розділ теорії імовірності, який вивчає потоки вимог щодо обслуговування, які висуваються до системи з обмеженими пропускними властивостями. Метою дослідження є раціональний вибір структури системи і власне процесу обслуговування, які б забезпечили мінімізацію часу очікування та середньої довжини черги.
Одним з напрямів використання теорії масового обслуговування в податковій роботі може бути обґрунтування управлінських рішень при налагоджені системи обслуговування платників податків (при декларуванні ними доходів, подачі податкової звітності).
Завдання, що стоїть перед теорією масового обслуговування, полягає у виборі такого оптимального варіанту організації обслуговування платників податків, за якого час на обслуговування буде мінімізовано з умовою збереження високої якості й недопущення непродуктивних витрат.
Інтерполяція та апроксимація даних — методи вирішення широкого кола завдань статистичного оцінювання, які є надзвичайно ефективними у плануванні. Інтерполяція (від лат. interpolatio — оновлення, зміна) передбачає знаходження приблизного чи точного значення якоїсь величини за вже відомими окремими значеннями цієї самої чи іншої, пов´язаної з нею величини. Апроксимація (від лат. арргохіто — наближуюсь) передбачає заміну одних математичних величин іншими, в тому чи іншому сенсі близьких до вихідної. Апроксимація Дозволяє вивчити числові характеристики та якісні властивості об´єкта, зводячи завдання до вивчення більш простих і зручних величин. Імітаційні методи застосовуються тоді, коли змінні, які впливають на ситуацію, не піддаються логіці простих аналітичних рішень. Імітаційне моделювання є поширеним різновидом аналогового моделювання, що реалізується за допомогою сукупності математичних інструментальних засобів, спеціальних імітувальних програмних продуктів і технологій, які за допомогою процесів-аналогів дають змогу провести цілеспрямоване дослідження структури та функцій реального процесу в діалоговому режимі, а також провести оптимізацію деяких його параметрів.
Детерміновані методи досліджень операцій — це перш за все лінійне і нелінійне програмування. Ці методи застосовуються тоді, коли відомо багато взаємозв´язаних змінних і потрібно знайти оптимальне рішення. Одним із варіантів можливих застосувань цих методів є вибір оптимального завантаження податкових інспекторів, мінімізації професійної міграції податкових працівників тощо.
Названі вище методи досліджень і планування використовують спеціально розроблені програмні засоби. Комп´ютеризація та інформатизація податкових досліджень дає можливість орієнтуватись у виборі бази оподаткування, прорахувати максимально можливу кількість податкових ситуацій, які можуть виникати у процесі виконання бюджетів усіх рівнів. Для цього сьогодні проводиться робота з уніфікації показників податкової звітності та розроблення стандартних форм звітності податкових інспекцій.
Нині створена і достатньо надійно функціонує система інформатизації Державної податкової служби України. Позитивні результати дало використання інформаційно-логічних моделей автоматизації компонентів податкових служб.
Інформаційні системи, автоматизовані робочі місця забезпечують оперативність та достовірність даних, що дає можливість ефективно і системно, на якісно новому рівні інформативного обслуговування вести повсякденну оперативну роботу, здійснювати системний аналіз стану та перспектив діяльності податкової служби як в цілому, так і за окремими регіонами та приймати науково-обґрунтовані рішення щодо реалізації податкової політики України.
Наявні автоматизовані інформаційні системи вирішують такі завдання:
• забезпечують оперативність дій податкових служб;
• підвищують достовірність даних з обліку платників податків і результативність контрольних дій;
• покращують якість бухгалтерської і податкової звітності;
• забезпечують можливість проведення поглибленого аналізу динаміки податкових надходжень і формування банку даних для складання прогнозних розрахунків за податками з урахуванням змін складу платників і показників економічного зростання;
• створюють умови для повного і своєчасного інформаційного забезпечення податкових адміністрацій усіх рівнів за повним спектром змін податкового законодавства;
• скорочують обсяг паперового документообігу і вивільняють час для проведення аналітичної роботи;
• сприяють підвищенню оперативності і якості управлінських рішень з метою відпрацювання системи оподаткування на перспективу.
У вітчизняній практиці податкового прогнозування і планування широко застосовуються методи експертних оцінок, які ґрунтуються на використанні експертної інформації. Вони допомагають встановити ступінь складності й актуальності проблеми, визначити основні цілі та критерії, виявити важливі фактори і взаємозв´язок між ними, вибрати найкращі альтернативи. Відомі два підходи для використання праці експертів: індивідуальні та групові оцінки.
Метод індивідуальних оцінок (або погодження оцінок) полягає в тому, що кожний експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім за допомогою певного прийому дані оцінки об´єднуються в одну загальну. Індивідуальні експертні оцінки можуть бути представлені у вигляді оцінок за допомогою інтерв´ю або аналітичних записок.
Групові або колективні методи експертизи засновані на спільній роботі експертів і отриманні сумарної оцінки від групи спеціалістів в цілому. Найбільш відомим методом колективної експертної оцінки є метод "Дельфі", розроблений у США. Він ґрунтується на виявленні узгодженої оцінки експертної групи шляхом їх автономного опитування в декілька турів та повідомленням експертам результатів попереднього туру з метою додаткового обґрунтування оцінки експертів у наступному турі.
Методи експертних оцінок дають змогу максимально використовувати уміння спеціалістів оцінювати перспективу, яке формується внаслідок поєднання фахових знань і професійного досвіду. Однак, саме через значну роль, яку відіграють в експертних методах особистість експерта, його компетентність і досвід, одержані у такий спосіб прогнози мають більшою чи меншою мірою суб´єктивний характер. Тож завжди є ймовірність помилок, пов´язаних з унікальністю особистості й досвіду експерта.
Теоретично вибір методу планування не залежить ні від виду податку чи податкової групи, ні від типу платника податку. Важливою є мета, яка висувається на перший план при розробці податкових планів. Практично вибір того чи іншого методу податкового планування залежить від рівня кваліфікації працівників та технічного озброєння податкових інспекцій.…...

Similar Documents